МЕТОДИ І ЕТАПИ СТВОРЕННЯ ТА ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ М’ЯСНИХ СВИНЕЙ ЧЕРВОНОЇ БІЛОПОЯСОЇ ПОРОДИ

Анотація

Одним з головних показників якості харчування людей є використання білку тваринного походження. В розвинутих країнах світу його на душу населення в середньому споживають в межах 52–56 г на добу, що непогано, але нижче науково-обґрунтованих норм харчування. В країнах, що розвиваються, цей показник складає 12–16 г, тобто в 4–5 разів менше норми.

В останні роки в світі вироблялось щорічно приблизно 342 млн тонн м’яса, з яких біля 36,4 % припадало на м'ясо птиць, 35,2% – свинину, 21,8 % – яловичину, 4,4 % – баранину і козлятину та 2, 2 % – на інші види. І в подальшому свинина збереже лідируючі позиції. Чому це так? Завдяки виключно важливим біологічно-господарським особливостям свиней: багатоплідності, скоростиглості, всеїдності, економного використання кормів, невибагливості до умов утримання, а також можливості приготування із свинини багато різних смачних страв [1].

В Україні свинарство здавна вважалось національною галуззю сільськогосподарського виробництва і майже ніколи не було збитковим. Були часи, коли свинина у загальному виробництві м’яса дорівнювала 58,7 %. Багаторічні спостереження фіксують періоди інтенсивного розвитку свинарства та його катастрофічного занепаду. Не дивлячись на періодичні економічні катаклізми, цілеспрямовані дослідження по теорії і практиці ведення галузі продовжувались, а кропітка багаторічна праця вчених та практиків завершувалась новітніми досягненнями. Доречно нагадати, що у всіх господарствах України у 1913 році нараховувалось 8,5 млн свиней; у 1940–9,2; у 1944–2,9; у 1950 –7,0; у 1971–21,4 млн голів. Слід додати, що у 1989 році в країні було вироблено 1576 тис. тонн свинини в забійній вазі, або по 31 кг на душу населення, що відповідало існуючим науково-обґрунтованим медичним нормам харчування людини [3]. На жаль, на початок 2022 року чисельність свинопоголів’я в країні не перевищує 8 мільйонів.

Напрям продуктивності свиней визначається соціальним замовленням у період створення порід, а також місцем їх використання в регіональних системах розведення. Породи, які були виведені на території нашої країни в 40–60-і роки минулого сторіччя, характеризувались в основному добре вираженим сальним напрямком продуктивності. Підтвердженням цього може бути створення української степової білої, миргородської та української степової рябої порід. З підвищенням попиту на м’ясну свинину удосконалення раніше створених порід здійснювалось у напряму покращення м’ясності туш, скорочення строку відгодівлі та зниження витрат норму на одиницю приросту без погіршення якості свинини [2].У зв’язку з відсутністю вітчизняних м’ясних генотипів особлива роль у схрещуванні і гібридизації відводилась завезеним з-за кордону породам ландрас, п’єтрен, дюрок, уєльс та гемпшир.

Однак імпортні породи були не в змозі задовольнити потреби нашого свинарства у висококласному поголів’ї кнурів м’ясного напрямку продуктивності. Тому ефективність завозу племінного поголів’я була низькою через повільну адаптацію його до різних природньо-кліматичних і господарських особливостей нашої держави. Тому виникла доцільність виведення нових вітчизняних генотипів свиней, які б задовольнили попит масового свинарства у м’ясному поголів’ї та послабили тиск імпорту на вітчизняний ринок племінних свиней.

Ще у 80-і роки минулого сторіччя Полтавським НДІ свинарства було розпочато роботу по створенню нової породи свиней, що характеризувалась би доброю відтворювальною здатністю, високими відгодівельними та м’ясними якостями, і яку можна було б використовувати як батьківську форму в поєднаннях з існуючими породами та їх помісями. Робота по створенню нової батьківської породи була актуальною і мала народногосподарське значення [3].